Текстильні матеріали і техніки (квілт, печворк, сінель)

Печворк – це клаптева техніка аплікації або шиття зі шматочків шляхом накладання дрібних деталей на більші.

Клаптикове шиття (також печворк, від англ. Patchwork) – вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому за принципом мозаїки зшивається незібраний виріб з різнокольорових і строкатих шматочків тканини (клаптиків) з певним малюнком. У процесі роботи створюється полотно з новим колірним рішенням, візерунком, іноді фактурою. Сучасні майстри виконують також в техніці клаптикового шиття об'ємно-просторові композиції. У нашій країні здавна використовується клаптева техніка, зокрема для виготовлення стьобаних виробів (клаптевих ковдр) і інших виробів.

Техніка стібки – кілтінг (квілт), від англійського (quilt) – «стьобана ковдра».

Розрізняють три різновиди квілту:

1. Квілт-печворк. Вироби з клаптиків, стьобана верхня сторона яких складена з окремих, зшитих між собою клаптиків.
2. У квілті прикрашеного аплікаціями, лицьова сторона найчастіше складається з цілісного шматка тканини, на яку нашиваються вправні візерунки аплікації.
3. Квілти, верхня сторона яких складається з одноколірною або набивної тканини з малюнком прикрашаються візерунками стьобаних орнаментів.

Клаптеві вироби прийнято обробляти різними деталями, які не тільки доповнюють і урізноманітнюють композиції, але і надають їм декоративність. Зшиті з безлічі клаптиків, вироби мають велику кількість швів, які закривають підкладкою. Для того щоб клаптикова ковдра була практична, а не тільки чисто декоративна і могла послужити наступним поколінням, вона має бути прошита стібками. Синонімом російського слова «стежка» є англійське «кілтінг». Спочатку слово «квілт» означало ковдру, в першу чергу – американську, виконану з клаптиків і простьобану з утепленою прокладкою. Пізніше квілтом стали називати всі вироби, виконані в цій техніці.

Стежка, або кілтінг – це невід'ємна частина в техніці клаптикової мозаїки. Стежка може бути звичайною або фігурною, але в ній повинна бути чітка розміреність: на 1 см тканини припадає п'ять частих стібків ручного шва «вперед голка». Завдання стібки – міцно поєднати три шари ковдри – клаптевий верх, утепляючую прокладку і підкладку. Класичну «стежку» виконують бавовняними нитками в колір тканини і на руках.

Прошиваючи кожен узор, можна отримати різні за фактурою фігури, а часто і сама клаптева річ перетворюється і набуває як би додатковий вимір: одні деталі висуваються на перший план, інші притіняють, вони стають фоном. Дуже декоративно виглядає стібка і на однотонних місцях, в орнаменті або по каймі. Тут можна виконати будь-який малюнок і навіть зробити напис з добрими побажаннями.

Існують і національні стібки, які створюють павутинне мереживо: «Амішкілтінг», японська техніка кілтінга «Сашико» – на однотонну тканину (синю, білу, червону) наноситься геометричний орнамент, який виконується контрастними нитками (білі нитки на синьому тлі). Дуже складне і елегантно-вишукане шиття.

Пуфи: техніка «Бісквіт»

Особливість цієї техніки полягає в тому, що основа (підкладка) у пуфика повинна бути плоскою, а верх – об'ємним. Для легкої об'ємної ковдри з пуфів шиють потрібну кількість заготовок, а потім з'єднують їх вручну потайним швом.

Шиття зі стрічок

Красиві та неординарні вироби можна зшити з атласних стрічок. Стрічки гладять і прошивають разом лицьовою стороною всередину, відступивши від краю не більше 2 мм. З отриманого полотна кроять задуману річ. Важливо підібрати стрічки за кольором.

Плетінка з стрічок

Декоративне полотно плетінка з стрічок плететься на основі. Для плетінки можна підібрати будь-які тканини, але переважно стрічки, викроєні з трикотажних тканин. Можна використовувати і зрізані кромки від тканини.

Техніка «сінель»

Сінель – це новий пухнастий вид текстильної поверхні, отриманий в результаті зшивання декількох шарів тканини паралельними рядками на швейній машинці і наступного розрізання верхніх шарів між рядків.

Цю техніку добре використовувати в шитті декоративних виробів у поєднанні з іншими текстильними техніками.

Для сінелі краще використовувати легкі тонкі натуральні тканини, такі як шовк, віскоза і бавовна. У якості нижнього базового шару можна взяти синтетичну тканину. Тканини використовуються, як однотонні, так і з малюнком. Дуже виграшно виглядають тканини з великим або абстрактним малюнком.

Вибір колірної гами диктується задумом автора. Вид закінченої композиції буде залежати від черговості накладання різних кольорів тканини один на одного.

Текстильні фактури

Давні і сучасні майстри текстилю використовують у своїх художніх виробах різноманітні фактури. У цих творах ми бачимо гладкі, однотонні і набивні тканини з крупним або дрібним візерунком, пухнасті, об'ємні деталі, блискучі смуги, ажурне мереживо та рюші.

Самі похідні матеріали мають різну поверхню, до того ж і майстри, за допомогою різних технік, вміють перетворювати їх і надавати інші якості.

Щоб навчитися створювати проекти текстильних композицій, школярам треба навчитися імітувати текстильні фактури на папері, а потім виконувати їх на тканині.

Структури з паперу дозволяють передати колір та візерунок тканин, які мають бути виконані у виробі. Їх можна намітити олівцем або пензлем. Знайомлячись з різними текстильними техніками, учні спочатку на свій лад намічають напрямок смуг у «сінелі», прошитий візерунок квілту, і об'ємні пуфики «бісквіту». Кольорова схема складеної структури оживе та краще відтворить красу майбутнього виробу.

Бажано, щоб працюючи над ескізом художнього твору школярі для створення фактур планували використання не тільки традиційних матеріалів, а й елементів фурнітури, або зовсім незвичайні речі. Добре продемонструвати учням, як неоднорідно сприймається фактура у різному освітленні. Треба звернути їх увагу на то, що фактури різного масштабу або матова і глянцева мають не однакові виразні можливості.